Si vis pacem, para bellum!

Хочеш миру - готуйся до війни!




Волшебный шар

Метки

Интересы
"Scorpions", the beatles, аніме, археологія, АТМАСФЕРА, Історія, Література, море, некрополі, сонце, Україна, чоботи на підборах, чоловіки, чорна кава

Антиинтересы
грип, депресія, джинса, зрада, матюки в літературі, нудьга, перше кохання, політзамовлення, політика, попса, порно, пробки, Телевізор, Фабрика

Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


Опрос

Перший секс із новим хлопцем/дівчиною є нормальним...


Содержание страницы



Ауууук


Привіт блоггерам.))))

ех.... не писала би просто так.. але життя змушує. Ось уже 1,5 місяця є редактором ось цього ресурсу  

http://literatura.org.ua/

Мої обов'язки знаходити для нього авторів. Однак автори не хочуть писати безкоштовно. Навіть студенти. Зараз є багато інших можливостейзаявити про себе, а не чекати поки редактор викладе твою статтю.

Займаюсь фактично копіпастом. Ну і ще роблю новини. Ними я пишаюсь найбільше, бо знайти не політичні новини доволі складно.

І ось. Зарплати немає, ресурс мертвий, незважаючи на мої старання, шеф не виходить на контакт.

Що робити не знаю. Хочеться забити на це все.

Чекаю мудрого слова.....

 


Открыть | Коментувати 21

Де зарплата??


Справа така. Пропрацювала журналістом-фрілансером місяць. Ніби не безкоштовно, але бос про зарплату мовчить і на дзвінки не відповідає. Капець. Просто ігнорить.

І ще одне. Трудовий кодекс таких відносин не регулює. Капець.

І чи дочекаюсь я своєї зарплати?


Открыть | Коментувати 24

Настроение : втомлено-жежешний    

Атрем Чапай: Література -це хоббі.


Він проїхав  автостопом всю Центральну Америку, щоб свої спогади потім викласти у своєму ЖЖ, а потім у книзі під назвою "Авантюра". Артем Чапай - письменник, що не вважає себе письменником.

chapaj.jpg

Нещодавно стартував  ваш проект «Щоденники мотоцикліста». Можете розповісти про нього читачам «Молодої Літератури»?

Це наполовину мистецький, наполовину  журналістський проект, дуже близький до нон-фікшн. Багато читачів «Авантюри»*  говорили, що було б добре, якби хтось отак подорожував Україною, а не закордоном, бо так цікавіше. У ході проекту ми з дружиною намагаємося  їхати українськими містами, що не зовсім відомі, звичайними містечками  на кшталт Гайсина, Крижополя, Новоселиці, щоб побачити, як живуть люди не в туристичних місцях. Ходимо, спілкуємось із людьми, розпитуємо, як у них життя, щоб зіставити різні регіони. Мені здалося, скажімо, що на Вінниччині, Черкащині люди живуть значно гірше, ніж на заході України. На заході все виглядає значно краще. Навіть якщо у людей немає роботи, то вони живуть завдяки заробітчанам у родинах. Там багато новобудов; на Вінниччині їх менше, на Черкащині – ще менше.

У чому суть жанру нон-фіншн?

Це просто скорочена, англійська назва для  документальної оповіді: вона може бути «художньо» оформлена, але в ній нема вигадки.

Чи плануєте вихід книги за результатами подорожі?

Поки що ні. Щоб говорити про це, треба  матеріал – це по-перше; а по-друге, треба писати лише тоді, коли не можеш не написати.

Якою має бути, на Вашу думку, ідеальна книга про Україну?

Ця книга  мала би бути про всі регіони України, з виділенням спільного, відмінного. Без суб’єктивності тут не обійтись. У письменництві  взагалі без цього не буває. Та й у журналістиці теж. «Авантюру» я так писав. Є таке поняття «нова журналістика» – від першої особи, часто з участю самого оповідача. Я в «Авантюрі» нічого не вигадував, просто описував. Це, по суті, довгий репортаж про перші вісім місяців подорожі.

Ви плануєте перевидавати «Авантюру»?

Вона вийшла накладом 2 тисячі. Це багато для України, але вона вийшла у малому видавництві, тож проблема радше в розповсюдженні, ніж у нестачі примірників.  Зараз вона є в одній-двох книгарнях у Києві, у Львові, одного разу я бачив у Івано-Франківську. Але, крім того, текст «Авантюри» викладено в інтернеті, зокрема й на Lib.ru. Там її прочитало, судячи з відвідуваності, значно більше людей, ніж купили книжку.

Ви за вільне поширення  інформації в Інтернеті?

Так. Інтернет і друкований твір – вони ніяк не конкурують між собою. Хто захоче купити книжку, той купить. Якщо ні, то її все одно відсканують і викладуть. Раніше я взагалі був проти гонорарів, але розумію, що за щось треба жити. Втім, як на мене, заробляти гроші книжкою - це не зовсім правильно. Якщо автор має ім’я, то він пише, щоб заробити. І в результаті пише й тоді, коли сказати нічого. Вважаю, що набагато краще було б, якби письменники писали лише тоді, коли їм є щось сказати, а не заради економічної вигоди.

Література для Вас – це хобі?

Мені важко  сказати про людей, яких я не знаю, однак для мене література -  це саме хобі. Вважаю, що твори мають писатись не з економічного примусу.

Яке ваше ставлення до сучукрліту?

Загалом не дуже хороше. Сучукрліт – це література інтелігенції для інтелігенції. Люди пишуть, навіть коли їм нема що сказати. Людина себе ідентифікує як письменника; вона починає залежати від цього. Виходить так, що у багатьох письменників є одна хороша книжка – можливо, на ній їм і варто було б зупинитися.

Ще однією проблемою  сучукрліту є пошуки національної ідентичності в собі самому. У англійській, американській літературі ж не переймаються своєю ідентичністю. Наприклад, Стейнбек «Грона гніву» писав про Велику Депресію, про соціальні проблеми. Це більш цінна література, ніж особисті рефлексії.

З того, що мені сподобалося з сучукрліту, варто виділити книгу Любка Дереша «Архе». Причому перед прочитанням я був до цього автора дуже упереджений. Але в книзі багато самоіронії, а саме іронічного ставлення до самого себе, а не до інших, бракує багатьом людям.  Ще мені сподобалася книга «Чертверта революція». Павла Солодька. І ще – книга «Пісьма братана», написана від імені гопніка. Це, мабуть, найкраще, що вийшло в Україні з часів незалежності. Однак вона видана маленьким видавництвом, на жаль, доволі маловідома.

Як Ви ставитесь до сленгу в літературі?

Не маю нічого проти сленгу як такого. Як і суржику. Це пряма мова людей, вони так говорять. Мені подобається журнал «Україна». Вони розшифровують не по слову, а аж до букви те, що люди говорять на заході чи в Кременчуку. На заході  кажуть, що Україна - це «землє, де я народиуші». А на Черкащині я чув: «Галько, тебе схворограхвірували». Не треба перейматись, якщо це суржик, близький до російської. Було би чудово написати книгу про Україну так, як говорять люди в різних регіонах, переходячи з одного діалекту на інший. Але на це потрібен великий талант – я сам так не зміг би.

Що найбільше запам’яталося під час подорожі Латинською Америкою?

Там люди більш відкриті, ніж в Україні. Але в Україні люди більш відкриті, ніж на Заході. Це дуже помітно. Найбільше запам’ятовується, що ти там, у Латинській Америці, можеш постукати до когось у двері, і попроситися переночувати, чи просто з тим, кого зустрів на вулиці, щиро та глибоко поговорити про життя. До речі, в Україні і в Мексиці – і там і там - люди доволі сором’язливі. Однак кілька  добрих слів, усмішка – і люди відкриваються.

Ви зараз би поїхали  в таку подорож?

Зараз важко було б – я одружений. Не тому, що жінка слабша абощо. Просто, коли ти їдеш з іншою людиною, яка дорога тобі – ти дбаєш про неї більше, ніж дбав би про себе самого. Тоді ж ми фактично бомжували: могли спати і просто в кущах, потім я навіть намета не мав. Для своєї дружини я б такого не хотів.

Яким  бачите майбутнє жанру подорожу в Україні?

Тяжке запитання. В Україні взагалі єдиний жанр, який є, який поширений , - рефлексія. «Польові дослідження з українського сексу» Забужко, «Таємниця» Андруховича  - це також рефлексія. В українській літературі взагалі бракує сюжетної літератури, та й жанру нон-фікшн – таких авторів як Хантер Томпмсон, Джек Керуак, Генрі Міллер.

Хто на вас справив  найбільший вплив?

Ну, ці автори міняються з часом. Зараз це Томпсон, раніше був Генрі Міллер. «100 років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса  перечитав уже разів 10. Останній раз читав в оригіналі – це взагалі пісня. Ще Джерома К. Джерома «Троє в човні», з його англійським гумором, з тією ж самоіронією.

Інтернет замінить книгу?

Думаю, що ні. Книга  - це щось тривке. У  Інтернеті  не будете читати великі твори. Я сам читаю через інтернет лише те, що важко знайти й позичити у вигляді книжки у нас: переважно оригінали, того ж Томпсона, Керуака. Найближчі років 20-30 книга залишиться, я думаю. Далі взагалі важко будь-що казати.

Яка Ваша мрія як письменника?

Мені хотілося б сприяти поширенню в Україні жанру нон-фікшн, документалки.

Дякую за цікаву розмову.

Розмовляла Наталія Міняйло

Фото: Лена Хейдіз

Молода Література


Открыть | Коментувати 32

Настроение : шарашкине    

Про фріланс


Всім привіт. Вирішила звернутись до хабешечки з запитанням. Отже...

Слово "фріланс" знаю вже давно. Колись навіть намагалась шукати роботу за фрілансера. Здавалось, дуже  зручно. По-перше, я ще студентка, працювати цілий день не можу, бо є ще тіпа злі прєподи і т.д.,  по-друге, люблю поспати. І взагалі вважаю, що люди, як о 10 вечора лягають спати моральні уроди. (Сорі, нікого не хочу образити).

Не скажу, що мої пошуки були дуже довгими. Натрапляла хіба що на різні "шарашкіни" контори. Обіцяли роботу по написанню рекламних матеріалів, але  вимагали вислати гроші на якийсь рахунок. Дав бог розум, не відсилати ті гроші. 

Після кількох невдалих спроб зосередилась таки на фрілансі, але на громадських засадах. Зараз  переважно для  культурних та громадських  порталів ако свабодний журналіст.  

Але хочеться кушать....  І по концертах шастати... 

А у вас який досвід фрілансу? І які є можливості заробляння грошей цим шляхом??

Буду дуже вдячна за відповіді..


Открыть | Коментувати 20
ОБОЗ.ua