Si vis pacem, para bellum!

Хочеш миру - готуйся до війни!




Волшебный шар

Метки

Интересы
"Scorpions", the beatles, аніме, археологія, АТМАСФЕРА, Історія, Література, море, некрополі, сонце, Україна, чоботи на підборах, чоловіки, чорна кава

Антиинтересы
грип, депресія, джинса, зрада, матюки в літературі, нудьга, перше кохання, політзамовлення, політика, попса, порно, пробки, Телевізор, Фабрика

Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


Опрос

Перший секс із новим хлопцем/дівчиною є нормальним...


Содержание страницы



Настроение : в офісі    

Про непереможних героїв


Волинь, Київщина, Поділля, Галичина, Полтавщина, Харківщина і Херсонщина бачили цих вершників із чорними шликами, що йшли вдень і вночі, і в заметіль, і дощ – усюди шукали ворога і знищували його немилосердно, - майже через півстоліття писав Петро Дяченко, автор спогадів про чорних запорожців, їхній командир, безпосередній учасник і творець історії бурливих років. Не мечем, так пером продовжував він у цей час боротьбу за волю рідної землі з далекого американського Баунд-Брука.  Канули, на жаль, в Лету ті часи, коли блиск шаблі Петра був сигналом закінчення балачки, коли як капуста летіли ворожі голови, непереможні чорні запорожці здобували одну перемогу за іншою. Однак сьогодні доводиться констатувати, що ім’я Петра Дяченка сьогодні невідоме в Україні, хоча своїм життям він залужив право знаходитись у пантеоні героїв.

Лише у 2010 році завдяки старанням активістів Історичного клубу «Холодний Яр» повертається з далекої Америки в Україну постать її славетного сина Петра Дяченка. Хоч доля закинула його за тисячі кілометрів від рідної землі, його серце завжди належало Україні, рідній Березовій Луці на Полтавщині, де він вперше побачив світ 30 січня 1895 року.

            Чим же така знаменита книга спогадів Петра Дяченка, адже з 1991 року про визвольні змагання українців було написано не одну книгу, видано не один том мемуарів? А тим, що показує він визвольну боротьбу за часів Української Революції 1917-1921- х років, крім того, боротьбу в серці України –Наддніпрянщині, на Київщині, Черкащині, Полтавщині. Це є дуже важливим для усвідомлення того, що не лише Галичина боролась, а й вся Україна.

Манері письма властива подача точної інформації, події недалекого минулого постають перед очима як захоплюючий, однак трагічний діафільм, як пересторога для нащадків.Варто зазначити,  книга оснащена мапами та фотографіями учасників тих буряних часів.

У книзі йдеться про героїчні події Української революції 1918-1921 років, а потім про її поступовий спад і згасання, відступ за Збруч. Цікавим уже є той факт, що революція, щойно почавшись, була приречена на поразку через невдалу політику українського уряду, його безвідповідальність і недалекоглядність у розбудові держави та армії як її необхідного атрибуту.

Трагічною подією в історії Української революції є арешт і страта полковника Петра Болбочана. Петро Дяченко дає йому таку характеристику: ”Так 29 червня 1919 року загинув видатний військовий діяч, щирий Українець і справжній лицар”.  За цей вчинок від автора набагато більше дісталось докорів не ворогам, а власне українському урядові, а зокрема Симонові Петлюрі, зависокою була ціна його бравурних парадів з пустим змістом. З цього погляду спогади Петра Дяченка дуже цікаві, адже подається інший, зовсім не ідеалізований образ Симона Петлюри, зовсім інша оцінка його діяльності. 

 Петро Дяченко пише: ”Якби ми вміли шанувати нашу власну кров, на всі ці питання мусів би перед судом дати відповідь наш тодішній уряд з Головним отаманом Петлюрою на чолі”.

 Тож бережімо кров! Бережімо пам'ять!

Автор - Наталія Міняйло


Открыть | Коментувати 18

Музыка : клубняк з вулиці  

Моя любов


ну ось... нарешті здавши ще один іспит, випивши склянку мінералки, вирішила я поговорити на свою улюбелну тему - про літературу. читати ж я люблю, читаю багато і різного...

але нещодавно я закохалась... правда-правда, і звати моє кохання Люко Дашвар. її романи читала одним духом... і такого зі мною не було давно. аж не впізнала була себе: останнім часом книги летіли або в смітник,або назад на поличку. інколи хоч і не погоджувалсь з авторкою, що вона надто жорстока до своїх героїв. однак дрібниці відходили на задній план і залишалось відчуття еститичного задоволення, але й духовного збагачення, більшого розуміння людей і життя.

перші два романи письменниці - "Село не люди" і "Молоко з кров'ю" читала з монітора компа не відриваючись. Зачепили за живе.) І хоч про них багато негативу, письменницю звинувачують у педофілії, але якісь живі всі образи у книгах. рухаються, говорять і помирають. часом схоже на Матіос за кількістю смертей і за трагедійністю, тут навіть  чимось Дашвар плагіатить. однак є в її трагедіях щось близьке, що ловить і не відпускає. щось саме наддніпрянське, знайоме.... бо Матіос чужа мені ментально, не розумію я її героїв, не проходить через серце. це су то суб'єктивна думка і не прагну я нікого образити. Матіос - сильний автор. і цього у неї не відбереш.

трохи розчарував останній роман "Рай. Центр". заради нього я топала у "Є" і платила 30 гривень, хоч у мене до кінця тижня всього було 50 (а був тоді четвер, тобто останні чотири дні прожила на 20 грн).  книга - чудово оформлена. за це люблю всі книги авторки, давно вабили мене обкладинки романів Люко..... надто схематичні і не живі образи, що різко змінюються. солодкий мажор Макс, яких не зустрічала я в житті. ну хоч убийте мене, але не зустрічала я таких високоморальних падонків. не має таких у житті. такі янгелоподібні істоти не можуть бути в українських олігархів. зазвичай, яблуня від яблуні... ну дапі не буду продовжувати...

до речі, про "Рай. Центр" наменше критики у неті і на форумах. однак у романі знайшла тільки три живі образи - це комсорг Сердюк, і духи-привиди Свиря і Микишка, надзвичайно прикольні і ніби живі, що потрапляють з 17 століття у київ 21 століття, який їм здався раєм. хоч це зовсім не так. ну і ще комсорг. залишив незабутнє враження... так, як лююина він гнилий наскрізь, але запам'ятовується.

однак не розлюбила після цього я Люко. кохання на те й кохання, щоби любити і в горі, і в радості.

 

 


Открыть | Коментувати 41

Кияни!!!!


Шановні книголюби і небайдужі городяне!

У зв"язку із загрозою зникнення з Хрещатика споконвічної книгарні "Сяйво" поети-двотисячники вирішили почитати вірші просто неба, поруч з книгарнею. Справа в тім, що провести цю поетичну акцію в приміщення наразі неможливо: крамниця забарикадована, вікна наглухо заварено а біля входу, просто на тротуарі, легендарне "Сяйво" затуляють величезні вантажівки. Захопивши приміщення, працівникам книгарні не дали навіть одягтися і забрати особисті речі. Чим же тут зарадять вірші? Чи не наївно сподіватися, що від пронизливого хорея рейдери раптом розчуляться і стануть додержуватись законів України? Так, це наївно, але всі інші методи привернути увагу громадськості до цього свавілля не більш дієві: журналісту, що фотографував події, нові "мешканці" крамниці зламали палець, до іншого застосували газову атаку, міліція жодним чином не реагує на зухвале порушення закону, та навіть ДАІ "не помічає" оригінального методу паркування КРАЗів на тротуарах центральної столичної вулиці. В нашій країні вже нема жодної телепрограми про книжки. На радіостанціях такі теж остаточно зникли. Нема ліку тим книгарням, що зачинили останнім часом, а їх приміщення застосували для більш комерційних цілей. "Сяйво" є не лише яткою з хорошим асортиментом книжок, не лише "книгарнею письменників", а й своєрідною "родимкою" Києва. Звісно, це не наша справа. Хай власники зі своїми юристами розбираються. Тільки незабаром замість книгарень виростуть нові МакДаки, бутіки з італійським одягом з-під Броварів, а разом з ними у нав"язаному контексті виросте і нове покоління, від якого, власне, залежить наше майбутнє. Отже, читаймо вірші! Не стій осторонь, просто прийди і подивись, щоб було зрозуміло – ВСІ БАЧАТЬ. Середа, 24 лютого, 13-00. Акредитація: burkovska@sumno.com - Юлія Бурковська, директор видавництва "Маузер" (0634979108)

 

http://burrkovska.sumno.com/post/pochuj-mene/


Открыть | Коментувати 17
ОБОЗ.ua