Si vis pacem, para bellum!

Хочеш миру - готуйся до війни!




Волшебный шар

Календарь
Июнь
ПнВтСрЧтПтСбВск
  
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Метки

Интересы
"Scorpions", the beatles, аніме, археологія, АТМАСФЕРА, Історія, Література, море, некрополі, сонце, Україна, чоботи на підборах, чоловіки, чорна кава

Антиинтересы
грип, депресія, джинса, зрада, матюки в літературі, нудьга, перше кохання, політзамовлення, політика, попса, порно, пробки, Телевізор, Фабрика

Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


Опрос

Перший секс із новим хлопцем/дівчиною є нормальним...


Содержание страницы


limitless: рецензія


Писати рецензії - справа невдячна. Завжди будуть читачі солідарні з думкою рецензента, однак не варто і забувати про цілу армію опонентів, яка вимагатиме скальпу рецензента. Але наважусь, бо не кожен день вдається зустріти, прочитати, побачити річ, дійсно варту уваги.

Я буду писати негативну рецензію на фільм "Области тьми" (Limitless). Навмисне не перекладатиму назву українською, бо не буде зрозуміло про який фільм ідеться. Але якщо перекладати, то назва мала б звучати як "Необмежений", "Той, що не знає кордонів, меж допустимого", "Без тормозов". Переглянувши цей фільм здається, що саме така назва була б виправдана.

Навіть наприкінці фільму головний герой майже нічого не зрозумів, так і залишившись по порстонародному наріком, хоча й більш вищому рівні. Всі його досягнення ніщо у порівнянні з героєм Де Ніро, який завдяки своєму розуму, хитрості та інтуіції досяг більших висот, що наш головний герой, сидячи на транквілізаторах. Той же режисер, того ж фільму все таки показує, що можливо бути успішним без наркоти. Однак лінія з наркотою - перемагає.

У більшості фільми про наркозалежність закінчуються або прозрінням, або смертю головних героїв і є попередженням для молоді. Достатньо згадати фільми Дарена Аронофськи. Однак тут все не так - завдяки наркоті головний герой підкорює матрицю цього світу, він є її органічною частиною. Він не розумнішає насправді і нічого феноменального з ним не ідбувається. Він не відкриває для себе духовності, вищих істин, добра. Єдине, чого він прагне - гроші і слава. Цей честолюбивий егоїст навіть відставляє під удар свою кохану, змушує її їхати за новою дозою, бо йому бачте дуже погано, у нього мігрень.

Чого я таки дивиласьцей фільм? Мені не байдужа література і доля письменників. Може, колись сама поповню їхню когорту.(Не без гордості). Однак письменництво у житті головного героя займає дуже мало місця.Важко сказати, чому вес ж таки почали з письменника. Це міг би бути брокер, менеджер чи ще хтось. Ним власне Едді стає майже відразу. Маючи талант письменника і можливість заробляти на ньому іі проміняти його на контори брокерів - це не дуже в"яжеться. Зазвичай так робити людей змушують зовніші обставини, рідко це є добровільним вибором.

Чекала фільму-одкровення, пропаганди здорового незасміченого життя, а отримала американську казочку про вседозволеність. Однак а відплата де?


Открыть | Коментувати 8

Я повертаюсь!!!!!


Ви відкрили вже пляжний сезон?

Особисто я - ще ні. Не тому що мені є чогось соромитись.) З параматрами 80-62-89 можу сміливо одягнути купальник і засмагати, а точніше згорати на сонці.

Друзі уже поділились на дві категорії - згорілі і загорілі. Хоча дехто був загорілий ще до початку сезону - для цього є солярій. Моя  ж шкіра дцже світла. Достатньо лише годинку помажитись на сонці без крему - і буду раком.)) 

У дитинстві мама не могла витягти мене з води. А щоб сама виходила, казала, що з жопки верба виросте. Я не дуже розуміла, що це, але це діяло на мене безвідмовно і трохи ще побавившись у воді виходила на берег.

Дуже дивують люди, що приходять на пляж у нижній білизні. Таке враження, ніби вони чомусь не поважають інших. Бо купальник, плавки - це ніби форма-норма, а от негліже - якось неестетично.

Якби у моєму місті був нудистький пляж , цікаво, кого б було більше - чоловіків чи жінок. Але я би на нього не пішла. 

Я не відкриваю сезону, мабуть, тому що ще не пора. Чи тому що не хочу.))

А ще я дуже хочу відкрити його на морі.))) 

А Ви?

П.С. Після річної перерви я вирішила повернутись.


Открыть | Коментувати 43

ЧАС ДІЯТИ!!!!!!!!!!!!!!!


25 вересня відбудеться акція «Зробимо Київ чистим 2», мета якої - підвищити персональну відповідальність жителів столиці за чистоту рідного міста!

Сьогодні екологічні проблеми мало хвилюють громадськість. Чому? Кожен має власні проблеми, а до чужих немає діла! Та те, що зараз відбувається із довкіллям – це справа усіх. В іншому випадку – нас може спіткати доля динозаврів. Тому, кожну свідому людину закликаю дбати про чистоту і не викидати сміття будь-де. Найголовніше в наш час - пробудити свідомість молодого покоління. Природні катастрофи, які останнім часом стають все частішими – не сліпий випадок долі, а реакція Землі на те, що люди зробили з природою. Кажуть, мертве не може породжувати живого. Земля жива, бо все навколо нас народжується, росте і дихає, чи принаймні намагається дихати. Тому, варто спершу добре подумати перед тим, як хочеться викинути папірець. Щороічно столиця продукує 1,5 млн тонн сміття, велика частина якого опиняється на наших вулицях. Але вихід завжди є! Найкраще вчить особистий приклад. Зібираймося разом і прибираймо парки, зелені масиви міста, покажімо тим, хто глумиться над природою, що це не страшно і не ганебно підняти непотріб із землі, якою ходять чи колись будуть ходити наші діти. 25 вересня відбудеться «Зробимо Київ чистим 2». Усі не байдужі, реєструйтесь на сайті «Letsdoit.org.ua»! Хоча мета акції – здійняти хвилю активного та дієвого руху за свідоме та мирне співіснування з природою, сприяти запровадженню нової культури в столиці «не смічу САМ та ІНШИМ не дозволяю» , та все ж кожен може знайти і свій позитивний підтекст у цій гарній справі, як от нові знайомства, дружня праця під веселі пісні, різноманітні конкурси. Сумно нікому не буде. Варто також зазначити, що дана акція проводиться вдруге. 5 червня 2010 року понад 500 людей прийшло зробити вагомий внесок у красу свого міста. Віримо, що ми таки прямуємо до кращого і 25-го вересня число «помічників чистоти» буде значно більшим. Скажімо, в такій невеликій країні, як Естонія, де в 2007 році вперше були розпочаті масові акції по прибиранню міст, 3-го травня 2008 року зібралося понад 50 000 тис.чол. Це свідчить про високий рівень розвитку громадської свідомості та небайдужість до екологічної проблеми, яка сьогодні дає про себе знати значно агресивніше ніж, скажімо, століття - два тому . То що ж буде далі, люди? Невже ми не здатні до змін? Адже зовсім неважко ,як казав Маленький Принц, прокинутись зранку і прибрати свою планету! То ж час діяти!
 


Открыть | Коментувати 49

Настроение : в офісі    

Про непереможних героїв


Волинь, Київщина, Поділля, Галичина, Полтавщина, Харківщина і Херсонщина бачили цих вершників із чорними шликами, що йшли вдень і вночі, і в заметіль, і дощ – усюди шукали ворога і знищували його немилосердно, - майже через півстоліття писав Петро Дяченко, автор спогадів про чорних запорожців, їхній командир, безпосередній учасник і творець історії бурливих років. Не мечем, так пером продовжував він у цей час боротьбу за волю рідної землі з далекого американського Баунд-Брука.  Канули, на жаль, в Лету ті часи, коли блиск шаблі Петра був сигналом закінчення балачки, коли як капуста летіли ворожі голови, непереможні чорні запорожці здобували одну перемогу за іншою. Однак сьогодні доводиться констатувати, що ім’я Петра Дяченка сьогодні невідоме в Україні, хоча своїм життям він залужив право знаходитись у пантеоні героїв.

Лише у 2010 році завдяки старанням активістів Історичного клубу «Холодний Яр» повертається з далекої Америки в Україну постать її славетного сина Петра Дяченка. Хоч доля закинула його за тисячі кілометрів від рідної землі, його серце завжди належало Україні, рідній Березовій Луці на Полтавщині, де він вперше побачив світ 30 січня 1895 року.

            Чим же така знаменита книга спогадів Петра Дяченка, адже з 1991 року про визвольні змагання українців було написано не одну книгу, видано не один том мемуарів? А тим, що показує він визвольну боротьбу за часів Української Революції 1917-1921- х років, крім того, боротьбу в серці України –Наддніпрянщині, на Київщині, Черкащині, Полтавщині. Це є дуже важливим для усвідомлення того, що не лише Галичина боролась, а й вся Україна.

Манері письма властива подача точної інформації, події недалекого минулого постають перед очима як захоплюючий, однак трагічний діафільм, як пересторога для нащадків.Варто зазначити,  книга оснащена мапами та фотографіями учасників тих буряних часів.

У книзі йдеться про героїчні події Української революції 1918-1921 років, а потім про її поступовий спад і згасання, відступ за Збруч. Цікавим уже є той факт, що революція, щойно почавшись, була приречена на поразку через невдалу політику українського уряду, його безвідповідальність і недалекоглядність у розбудові держави та армії як її необхідного атрибуту.

Трагічною подією в історії Української революції є арешт і страта полковника Петра Болбочана. Петро Дяченко дає йому таку характеристику: ”Так 29 червня 1919 року загинув видатний військовий діяч, щирий Українець і справжній лицар”.  За цей вчинок від автора набагато більше дісталось докорів не ворогам, а власне українському урядові, а зокрема Симонові Петлюрі, зависокою була ціна його бравурних парадів з пустим змістом. З цього погляду спогади Петра Дяченка дуже цікаві, адже подається інший, зовсім не ідеалізований образ Симона Петлюри, зовсім інша оцінка його діяльності. 

 Петро Дяченко пише: ”Якби ми вміли шанувати нашу власну кров, на всі ці питання мусів би перед судом дати відповідь наш тодішній уряд з Головним отаманом Петлюрою на чолі”.

 Тож бережімо кров! Бережімо пам'ять!

Автор - Наталія Міняйло


Открыть | Коментувати 18

Убить КАРТОПЛЮ!!!!!!!!!!!!!!!


Знову вона псує мені серпневе свято. День Незалежності неньки.
Замість того, щоюи святкувати з друзями, гітарами і т.д. я буду чотири дні на спеці вибирати картоплю. Хотіла б втекти, але родичі поставили ультиматум. Вирішила підкоритись, не хочу сваритись з рідними людьми, яким дуже люблю і ціную.

І горить червоним вогнем мій "Захід", на який я так і не потраплю через цей чарівний овоч, під назвою картопля.


Открыть | Коментувати 38

Настроение : капец    

Київська (не)казка


Кожного дня тисячі людей приїжджають до Києва му пошуках свого щастя. Хтось шукає грошей, хтось слави, хтось, може, щось інше, але всих цих людей об'єднує те, що вони не з Києва. Вони залишили свої благополучні чи некблагополучні міста, містечка, села для того, щоби пошукати щастя в столиці.

А столитця то зовсім нек казкова, вона зустрічає тебе холодни душем. починаєчи з житла. закінчуючи пошуком роботи. І якщо робота знайдена, то не гарантія, що ти отримаєш зароблені важким потом гроші. І то не якісь казкові. а якусь тисячу-другу гривень. 

Кожен день треба бротись зі своїми бажаннями побачити рідну землю, з тягою до неї. Так. так. навіть якщо ти вже не один рік у столитці, то іноді виникає бажання її покинути і поїхати куди очі дивляться з цього індустріального пекла, де тебе, твої почуття перемелюються ніби дорнами.


Открыть | Коментувати 36

Музыка : Золотухіни. Встреча.  Настроение : ностальгія    

ОДЕСА: ФОТО. ЧАСТИНА І.


Як і обчцяла колись, викладаю фотки зі своєї мандріки до моря, до Одеси.)) Сказати, що подорож була казковою - нічого не сказати. Море, сонце, хороводи, барди - це все запам'яталось і запало у серце. Їхала в Одесу, а потрапила спершу на фестиваль бардівської музики під Одесою, куди мене потягли друзі.)) Не пошкодувала.)) Музика справжня, непідробна, бардівська звучить досі у мене у колонках. Єдине, що не вийшло, - знайти собі милого товариша по життю, що роздідив би не тільки спільні погляди на життя, а й ліжко. Ну що ж, може, це на краще.

Далі - мої фото.)) Вони  розкажуть більше.)) Фоткано мильницею олімпусівською.


Открыть | Коментувати 16

Одкровення від Зануссі


До цієї людини так і хочеться звернутися — «Метре». Адже, крім того, що Зануссі створив кілька десятків фільмів, театральних і телепостановок, він ще ділиться своїм досвідом із студентами й професіоналами, які хочуть удосконалитися у своїй роботі. Думаю, педагогічні здібності в нього від Бога — це проявляється не лише у способі викладення матеріалу на майстер–класі, а й манері спілкування із журналістами і, як на мене, навіть у фільмах.

З Україною польського режисера пов’язують кілька ниточок: рід його дружини Ельжбети Гроховської походить із Вінниччини, у Театрі Франка він поставив виставу «Маленькі подружні злочини», за участі художнього керівника театру Богдана Ступки зняв картину «Серце на долоні», крім того, часто приїздить в Україну. Ще минулого року Зануссі був головою журі на І Київському фестивалі (знову ж таки завдяки зв’язкам зі Ступкою), цього року він уже почесний гість на Одеському кінофорумі. Думаю, як би часто Зануссі не навідувався до нас, з ним завжди буде про що поговорити: його судження логічні й переконливі, він ніколи не відстоює свою точку зору агресивно — дається взнаки релігійність, зрештою, він володіє багатим досвідом, який не гріх передати новому поколінню.

 

«Інколи я ночував у парках Парижа чи Брюсселя»

— Начувана про ваш будинок у приміській зоні Варшави, де ви постійно приймаєте гостей, працюєте зі студентами, запрошуєте театральні трупи для репетицій. У давні часи таке собі могли дозволити хіба що багаті магнати. Гадаю, всі витрати у вас ідуть із власної кишені.

— Так, із моєї власної кишені. Це вже не так дорого вартує: треба лише постіль здати у хімчистку, інколи трохи прибрати...

— А ще нагодувати цю ватагу.

— Ну і нагодувати. Хоча, дійсно, інколи буває важкувато, і коли моя дружина дуже втомлюється, я замовляю кейтерінг (ресторанне обслуговування на виїзд. — Ред.). Я достатньо заможний, щоб собі це дозволити. Але повірте радості від такого спілкування я отримую більше, ніж вкладаю зусиль. Люди, які до мене приїздять, практично всі певною мірою цікаві, нецікавих я не зустрічав. Знаєте, у юності, наприкінці 50–х, я отримав закордонний паспорт, що було великою рідкістю на той час, і об’їздив практично всю Європу. Не маючи грошей, я навіть інколи ночував у парках Парижа чи Брюсселя, мені допомагали випадкові люди. Це було так захопливо! Тому тепер я можу відплатити за те, що мав у молодості.

— А вас совість не мучить, що ви свою дружину–художницю перекваліфікували у домогосподарку?

— Вона набагато раніше перекваліфікувалася. Коли ми ще не були знайомі, у її сім’ї складалася драматична ситуація: при пологах померла дружина брата, і Ельжбета взяла на себе опіку й виховання дівчинки. Уже тоді вона вирішила, що виховати людину важливіше, ніж бути художником. Хоча шкода, звісно, вона дуже обдарована, й інколи отримує певні замовлення.

«Наші учні отримують досвід служіння людям»

— Ви також із дружиною відкрили власну школу у Варшаві. Чим вона відрізняється від інших навчальних закладів?

— Цей заклад включає в себе й початкову, й середню школу, яка існує років 15—16. Задумка була наступною: коли рухнув комунізм, ми відчули, що існуюча школа погано впливає на формування людини: вбивається творче начало, індивідуальне мислення, а самі вчителі — це здебільшого люди, яким просто не пощастило у професії. Тоді ми вирішили, що виховання має бути новим: щоби й духу соціалістичної школи не було.

Із 1956 року в нас офіційно працював Клуб католицької інтелігенції, за допомогою якого ми організували для молоді так звані «Табори відвертості», це було у 80–х роках. Ми пояснювали дітям, коли у школі говорять правду, а коли не говорять: наприклад, учителю математики можна вірити на 100 відсотків, учителю літератури — на 60, а історії — вже на 40, тому що він бреше. Тоді саме й виникла ідея організувати іншу школу: щоби будь–який учень міг заявити, що йому не подобається, скажімо, Пушкін чи Міцкевич, і єдине, щоб від нього вимагав учитель, — пояснити чому.

У нас молодь почувається дуже вільно. Крім того, відбуваються обміни із закордонними школами: там наші діти не лише навчаються, а й працюють — у лікарнях, будинках літніх людей. Таким чином до завершення школи вони отримують досвід служіння людям.

Ми намагаємося, щоб наша школа не стала закладом лише для заможних (хоча рівень оплати за навчання у нас невисокий), тому збираємо гроші для того, щоб у кожному класі могла навчатися хоча б одна сирота. У рейтингу шкіл наш заклад займає одне з перших місць.

— ХХ століття взагалі було катастрофічним для Східної Європи — тоталітарні режими винищили значну частину інтелектуального пласту, еліту як в Україні, так і в Польщі. Хто зараз у Польщі виконує роль еліт?

— Польська еліта дивом вижила і реставрувалася. Хоча ми втратили також багатьох людей, яких політика Ярузельського змусила емігрувати.

Зараз у Польщі формується великий середній клас. Звісно, він не того рівня, що стара інтелігенція — більше народний. Це люди, які працюють у банках, корпораціях, на промисловості. Вони піднялися з примітивного рівня, але до високого їм ще далеко: тобто вони вже знають, що у відпустку треба їздити в Єгипет, але ще не слухають Бетховена (посміхається). Але ці люди — основа демократії. Думаю, хорошим наочним прикладом тут може бути «Солідарність», яка формувалася із простих робітників, і Лех Валенса, який був лідером організації, мав за плечима лише чотири класи, але постійно займався самоосвітою, зараз це людина широких обріїв, він стежить за подіями у світі й коментує їх.

«Я пам’ятаю вашого режисера Андрія Жолдака»

— У 2005 році у Польщі створили Польський інститут кіновиробництва, який працює автономно від уряду і займається фінансуванням національного кіно. Наскільки це допомогло польському кіно й молодим режисерам зокрема?

— По–перше, понад половину нових картин зроблені дебютантами. По–друге, підйом національного кіновиробництва зафіксувала навіть зарубіжна критика. Це плюс. Але з іншого боку, ми все ще маємо проблеми з прокатом: американці зі своїми мультиплексами окупували фактично весь прокат, і не хочуть показувати національне кіно.

— Ви багато викладаєте й часто даєте майстер–класи: Вища державна школа кіно, телебачення і театру, Сілезький університет в Катовіце, National Film School у Великій Британії, Вищі курси режисерів і сценаристів у Москві. І цей перелік неповний. Чи не виникала аналогічна пропозиція з боку українських вишів?

— Я тричі проводив майстер–класи на каналі «Інтер», в «Інтершколі». Думаю, люди телебачення можуть працювати і в кіно, і в театрі.

— Чи хтось із відомих нині молодих режисерів або ж акторів був учасником ваших занять?

— Ще з перших занять я пам’ятаю вашого режисера Андрія Жолдака — він був у мене у Варшаві у 1992 році. Прожив разом з іншими студентами десять днів. Тоді він ще не був таким епатажним. Потім я бачив його вистави — але це не у моєму стилі.

— Ви є консультантом Комісії у справах культури у Ватикані. Цікаво, що входить у ваші обов’язки?

— Я займаюся питаннями кіноспадку і трохи літературою. У Комісії, крім мене, є ще кілька світських людей, усі решта — священики та кардинали. Ми намагаємося розробити бачення Церкви на культурні зміни, що відбуваються у світі: як це впливає на релігійну чутливість, які зміни звичаїв та моралі спостерігаються, і як різні види мистецтв це показують.

— Несхвалення Ватиканом «Гаррі Поттера» на початку виходу твору — ваших рук справа?

— Це була заява Ратцингера, коли він був ще кардиналом. Не думаю, що він мав рацію, хоча мене особисто «Гаррі Поттер» також не дуже тішить. Я згоден, що він дещо морочить голови дітям, але якщо їм пояснити, що це гра, яка не має жодного стосунку до життя, — тоді все буде гаразд. До слова, Ватикан ніколи не продукує заборони, такі заяви може робити хіба що Папа.

Мені вже втретє продовжили термін перебування в цій Комісії, сподіваюся, востаннє, бо я трохи втомився — ви ж розумієте, треба кілька днів на рік вирізати зі свого графіка, щоб приїхати до Ватикану.

— Ваше життя наповнене неймовірними історіями. Коли ви нас порадуєте своїми спогадами–мемуарами?

— Десять років тому я видав у Польщі книгу «Пора вмирати» — така от невесела назва. Пізніше вийшла її розширена редакція російською мовою. І от тепер може буде український варіант. У червні, коли я був на «Коронації слова», то отримав відповідну пропозицію. Якщо ми домовимося, я допишу нові частини, дещо, нецікаве українському читачеві, заберу. Гадаю, це буде добре, якщо книга вийде українською мовою, бо питання національної мови є дуже важливим. Щоб підкреслити це і виразити честь вашій мові, я навіть ризикнув сказати одне речення українською. Зараз у вас знову спостерігаються проблеми з мовним питанням, прикро, якщо Україна знову перебуватиме в радіусі Москви. Але сподіваюся, що Україну задушити вже неможливо.

http://umoloda.kiev.ua/number/164/0/60264/


Открыть | Коментувати 16

Музыка : Челентано  Настроение : офісно    

КОМУ?


Сьогодні їдучи у метро у свій супер-дупер офіс, я заснула від пдової дороги у метро, адже метро заколисує краще за будь-яку колискову. Однак чомусь прокинулась на станції Майдан незалежності і побачила чоловіказ трояндами. вони були криваво-червоними. Кольору венозної крові. (Такі й мої улюбелені).

Виникло запитання, відповідь на яке я намагалась знайти ирешту дороги: Куди і кому він віз ТАКУ красу.

У мене визріло три варіанти:

1) начальниці чи співробітниці у привітанння з Днем народженння від колективу (до цієї версії схиляюсь найбільше, бо час був ранковий);

2) коханій (не віриться, що хтось признгасчає побачення на 9 ранку, оджнак тут визріла ще одна міні-версія: він вийшов на майлані, перейшов на Хрещатик і поїхав на вокзальну зустрічати кохану з потяг......рамантіка)));

3) мамі.(не дуже вірогіднно, але можливо.))))

Однак все ж це лише здогади... Але всеж таки близько 20 багрово-червоних троянд уже знайшли свою власницю... Однак, хто вона може бути???


Открыть | Коментувати 30

Музыка : радіо рокс  Настроение : офісна нудота    

Через сфальсифіковані громадські слухання поблизу Тарасової гори може з’явитися вантажний порт


     Громадські  слухання щодо будівництва вантажного порту майже навпроти Тарасової гори у Каневі були сфальсифіковані, і тепер в охоронюваній зоні Шевченківського національного заповідника може з’явитися термінал висотою в 36 метрів.

     Про це повідомляє голова Національного  екологічного центру України Ігор Сіренко, який був присутній на слуханнях  у Каневі 24 липня 2010 року.

     Це  уже другі громадські слухання, які  проводилися за останній місяць, оскільки результат перших слухань (26 червня) не влаштував забудовника ТОВ СП «Нібулон», і він організував «ініціативну групу», яка виступила за повторні громадські слухання.

     На  повторних слуханнях були присутні переважно ті, хто виступав за будівництво терміналу. Частина противників будівництва вийшла з зали на знак протесту. Інші противники забудови не змогли потрапити на слухання, тому що оголошення про їх проведення було розміщене тільки за два дні, а не за сім, як це затверджено рішенням міськради.

     За  свідченням присутніх, громадські слухання проводилися упереджено.

     «Головуючий на зібранні – представник ініціативної групи «за будівництво» Юрій Тимошенко з самого початку слухань не дозволяв ставити запитання, перебивав виступаючих і погрожував їм», - говорить голова НЕЦУ Ігор Сіренко, який був присутній на зборах.

     «Виступати дозволялося, в основному, лише прибічникам терміналу. Від громадських організацій надали змогу виступити лише одному представнику. Врешті головуючий заявив, що ніхто не піде з зали, поки не буде прийняте позитивне рішення щодо будівництва терміналу», - каже представник ГО «Простір Свободи» Тарас Пушкар.

     За  словами присутніх, на обох зібраннях забудовник не показав ніякого проекту будівництва, хоча кілька разів заявляв, що висота запланованих будівель – 36 метрів.

     «Термінал планують встановити у зоні охоронюваного ландшафту могили Шевченка. Тоді з гори, з якої навіть самого Канева не видно, буде дуже добре видно цей термінал. Якщо термінал буде висотою у 36 метрів, як це неодноразово обіцяли на слуханнях, то він у чотири рази перевищить дозволену висоту будівель», - говорить представник Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Микола Біляшівський.

     Максимальна висота будівель у зоні охорони могили Шевченка – 10 метрів. Це передбачено рішенням виконкому Черкаської обласної ради народних депутатів у 1988 році.

     Окрім цього, згідно з рішенням Ради міністрів  України 1990 року, усі промислові об’єкти  з цього місця треба перенести  на інший берег.

     Серед інших порушень забудовника – відсутність заяви про екологічні наслідки будівництва.

     «Проектної документації не існує, заяви про екологічні наслідки немає. Що можна було обговорювати на громадських слуханнях? Ми сподіваємося, що Канівська міська рада всебічно розгляне сам проект і його експертний аналіз, а не малюнки на стінах, і прийме вірне рішення», - заявив Віктор Мельничук, виконавчий директор НЕЦУ.

     Будівництво терміналу частково фінансуватиметься Європейським банком реконструкції та розвитку. ЄБРР виділив на цей проект 50 мільйонів євро.

     «Ми здивовані тим, що проводячи оцінку впливу на навколишнє середовище і приймаючи рішення щодо видачі кредиту на цей проект, міжнародний банк не побачив очевидний негативний вплив на видатну культурну пам’ятку. Фінансуючи цей проект, банк фактично підтримує клієнта, який демонструє зневагу до громадської думки», - заявив експерт НЕЦУ Юрій Урбанський.

     «Особливий  цинізм будівництва в тому, що невдовзі виповниться 200 років з дня народження Тараса Шевченка. Такий «подарунок» готує Кобзареві директор «Нібулона», який, до речі, є Героєм України», - додав Ігор Сіренко.

 

Відео з повторних громадських слухань  можна подивитися за посиланням:      http://www.kaniv.net/news.php?p=5571&s=0


Открыть | Коментувати 10

Їду в ОДЕСУ!!!!!!!!!!!!!!!!! УРЯЯЯЯЯ!!!!!!!!


Ще тижнів два тому запрочив друг до Одеси. Я з радістю вхопилась за цю можливість поїхти до його величності великого ЧОРНОГО МОРЯ. Однак з квитками зволікала аж до сьогодні.

Приїхала на залізничну касу і питаю, чи є на Одесу квитки на п'ятницю, 30 липня. Виявилось, що на ці дні пік відвідуваності моря і не виявилось жодного (!) квиточка. Навть люксового. Хоча я б не оплатиоа би його вартість, але тим не менше. Взяла лише квиточок назад. Добре, що хоч їх було чимало.

Але ж в Одесу ще тре чимось доїхати. Думала стопом, але варіает відпадає, бо вихідних у мене всього два, а хочеться більше часу побути на морі. Так-от. Я таки їду в Одесу. Але на автобусі за 130 грн. Ця сума мене трохи налякала, але не зупинила. Ехххх..... Тепер з нетерпінням чепкаю вечора п"ятниці, щоби  їхати до перлини на березі моря.......

 

 


Открыть | Коментувати 26

Засторога


Здається, що зараз бути типу психом ну дуже-дуже модно. Сказати, що ти псих -  і це привід для розмови, для пошуку спільних інтересів і "збочень". Однак все ж таки це лише перебільшення і маніпулювання словами. Ми всі в своїй масі звичайні здорові люди, які люблять гратись словами.

Нещодавно випала нагода спілкуватись з дівчною, що була реально на обліку у психіатра. І скажу чесно, що нічого орошого у цьому немає. На перший погляд, нормальна дівчина, але розмволяє сама з собою інколи, сміється сама до себе. Розказувала, що коли приймала ліки, то поправилась на 20 кілограм, а зараз вона ходячий скелет. Доволі сумне видовище. Вона дуже страждає через будь-яку життєву невдачу і має схильнічть до шизофренії.  Не надуманої, а справжньої. І це дуже сумно.Це немає нічого спільного з творчістю чи мистецтвом,як чомусь прийнято вважати. Вона доволі непогана людина і досить таки розумна. Однак хвора.

А ми? Ми часто вішаємо на себе те, чого немає і про що мало знаємо. Тому називаючи одне одного "психом", будьмо трохи обачніші.

 


Открыть | Коментувати 24

Такі діти


Сиділи з друхзяки святкували днюху одного нашого друзяки)) Доволі класного хлопа. Бажалли щастя-здоров'я-кохання-многаяліта. А серед нас був хлопчисько років 10 (днюха була безалкогольна).)) От він і видав:


- Бажаю прощення гріхів, які так приємно робити.

 

Такі зараз діти. У 10 знають те, що ми й у 18 не знали.


Открыть | Коментувати 25

Музыка : Бон Джові  

ТРИПІЛЬСЬКЕ КО(Д)ЛО: РЕПОРТАЖ + ФОТООООО


Думала спершу написати звіт про кожен день фестивалю окремо. Але згодом відмовилась, адже тоді стаття перетворилася б на сухий довжелезний список про виконане, побачене, відвідане. Однак з поваги й до тебе, читачу і  напишу про те, що вразило найбільше. Байдуже, приємно чи, може, й ні. Намагатимуся не переходити до суб’єктивізму і подам статтю у вигляді десяти окремих фрагментів з фестивалю, щоб створити цілісну картину, склавши окремі частинки мозаїки.

Фрагмент перший і найбільший. Називається він «Велика сцена». Її ж можна назвати й серцем фестивалю. Навколо неї збиралась найбільша кількість учасників і завдяки їй можна було уявити масштаби дійства, коли ввечері під запальні ритми стрибали тисячі людей. А стрибати було під що.  «Піккардійська терція», «АтмаСфера», «Osimira» з Білорусі, «Mad Heads XL», «ДахаБраха» - це лише частина гуртів, що підняли все Трипільське коло на ноги. Особливо гаряче було біля сцени. Навіть вночі, коли температура повітря падала, біля головної сцени фани відчували швидше задуху, ніж холод.

По-справжньому порвали публіку гості із Білорусі. Під їхні важкі ритми натовп став одним цілим і здавалось дострибне до зоряного неба. Крім того, полонила харизма лідера гурту, його майстерне володіння не лише волинкою і білоруською мовою (!), а й публікою, з якою він майстерно грався протягом виступу.

Крім того, своїми виступами радували «PolyКарп», «Домра» (вони першими у світі зробили електричну домбру(!), гурти «Русичі», «ДримбаДаДзига».

Фрагмент другий, про який я не можу не сказати – це природа. Свіже повітря, від якого боліла голова. Звиклі до смогу і вихлопних газів, легені не могли надихатися свіжим живильним повітрям, і слабкість ламала тіло. Однак це була приємна слабкість,  перелаштування організму на частоти природи, хоча б на кілька днів.

Фрагмент третій. Кухня. Так, саме вона. Після нарікань на організацію харчування творці фестивалю до гастрономічних потреб відвідувачів поставились дуже відповідально. Не забули й про вегетаріанців. У той же час велика кількість навчених фестивальників організовували польову кухню.

Фрагмент четвертий. Хотілося б на фесті побільше потанцювати. Так, майстер-класи з танців були. Їх проводили й студія старовинного танцю «Джойсанс», і деякі інші, потужними були майстер-класи зі східних танців, однак більшу частину часу Мала сцена стояла пустою, лише подекуди повз неї проходили втомлені палючим сонцем учасники та відвідувачі фестивалю. А сонце смажило сильно. У багатьох погоріли носики, плечі, які нагадуватимуть про себе ще не один день після закінчення фестивалю. Палюче сонце – фрагмент п’ятий.

Фрагмент шостий. Відвідувачі. Їх було багато. І це незважаючи на те, що вхід на фестиваль у цьому році коштував 120 грн. Це не зупинило бажаючих відпочити і побувати у середовищі автентичної культури. Хтось їхав на «АтмАсферу», хтось  - на «ДахуБраху», хтось потанцювати.

За офіційними даними, фестиваль відвідало близько 12 тис осіб. Не здивуюся, адже намети ставили один за одним, інколи так тісно, що, виходячи зі свого намету, можна було потрапити у сусідній намет.  Загалом це свідчить, що фестиваль відбувся і залишив приємні згадки у серцях багатьох людей.

Фрагмент сьомий. Езотерики. Цього року їх було особливо багато. Їх можна було зустріти у найнеочікуваніших місцях фестивалю, а не лише на території, виділеній їм організаторами. Духовні практики проводили і біля Малої сцени, і на території йогів. Може, зі сторони це здаватись безневинно, однак вражає поширення окультних практик серед українців останнім часом.

Фрагмент восьмий. Літературна сцена. Протягом фестивалю тут життя вирувало всю світлу частину дня. Тут співали, читали вірші і прозу. І завжди були слухачі-глядачі. Що ж, українці цікавляться літературою, вона є частиною їхнього життя.

Фрагмент дев’ятий. Фестиваль став місцем зустрічі старих друзів, з якими не бачились роками. Це торкнуло душу і навіювало на спогади. Це надзвичайно важливе завдання фестивалю - об’єднувати людей різних соціальних верств, релігій та націй.

Фрагмент десятий. Про вогонь. «Запалюємо серця» -  це було гасло цьогорічного фестивалю. Серце запалили музикою, драйвом, хоч фаєр-шоу цьогоріч не були такими вражаючими і видовищними. Крім того, у передостанній день фестивалю після виступу «ДахиБрахи» чудовий феєрверк прикрасив фестиваль.

На завершення хочу висловити сподівання, що й наступного року фестиваль пройде не менш вражаюче і яскраво, можливо, навіть більш автентично, ніж у 2010-му році Тигра. Нехай  запал у серці зберігається до наступного року і не згасає взимку.

 

 

 

 


Открыть | Коментувати 40

LitClub на «Країні Мрій» 11 липня


Знову під бій тулумбасів скликає Літературний клуб під свої знамена поетів, письменників та просто цікавих, щоби з новими силами творити СЛОВО і вести до МРІЇ молодих, амбіційних і талановитих.

А  робитимуть це:

Наталія МІНЯЙЛО

Оксанка РИБАСЬ

Олег АНДРОС http://www.andros.wol.bz/poetry.html

Олена МИХАЙЛЕНКО http://shatelei.kiev.ua

Олександра КІТКОТЕНКО

Мирослав ЛАЮК

Лілія ДУТКА

 

Крім того, співану поезію представляє соліст гурту «Несамостійний друг» Ігор РУДЬ!

http://www.myspace.com/dependentfriend

 

Місце зустрічі:

Сьомий Міжнародний етнічний фестиваль «Країна Мрій», Співоче поле, Літературний курінь.

Час зустрічі: 14. 00, 11 липня.

Вартість входу на фестиваль: 30 грн.

 

Спілка Вільних Журналістів  «Природа над усе!» http://kyiv.in.ua

Київський національний університет імені Тараса Шевченка http://univ.kiev.ua

Мистецький департамент Київського осередку ВМГО «ФРІ» http://fri.com.ua

http://community.livejournal.com/litclub_univer

Сайт фестивалю: http://www.krainamriy.com


Открыть | Коментувати 10

В Украні розганяють фестивалі!!!!


У нашій країні чкась фігня коїться - міліція вбиває людей, розганяє фестивалі.  Влада напрошується на протест.

Новина про розгін фествалю:

Цими вихідними під містом Васильків на Київщині мали відбутися два фестивалі досить різного змісту: «Техно проти наркотиків» та «Фестиваль традиції духу (ФТД) «Русь». Проте замість музичного свята організатори і гості отримали скандал і силову зачистку представниками Служби безпеки України, міліції та спецпідрозділу «Беркут».

Гаслом ФТД «Русь», співорганізатором якого виступила ультраправа «Соціал–націоналістична асамблея» (СНА), мало стати «Русь може бути лише Київська». У програмі було заявлено виступи гуртів «Сокира Перуна», «Сейтар», «Тінь Сонця», «Цирюльня», «Визволитель», «Нахтігаль», «Вайт Лайонс» та інших. Те, що багато з них мають славу «неонацистьких», дало формальну підставу міліції розігнати фестиваль, незважаючи на те, що організатори мали всі дозволи місцевої влади. Заодно під гарячу руку потрапили й ті, хто був лише за «техно» і проти наркотиків.

Проте далеко не факт, що ініціатори й керівники розгону керувалися антифашистськими мотивами, а не банальною українофобією. Напередодні фестивалів в інтернеті з’явилося звернення до голови СБУ Валерія Хорошковського з вимогою заборонити фестиваль «Русь». Під ним підписалися організації «Русскоязичная Украіна» одіозного депутата–«регіонала» Вадима Колесніченка, «Єврейський Форум України» Аркадія Монастирського та «Правозахисний фонд імені Марочкіної».

Ще у п’ятницю ввечері міліція, пожежники та представники санепідемстанції під керівництвом чоловіка, який назвався підполковником СБУ, не дали провести фестиваль «Техно проти наркотиків», який мав проходити на тому ж майданчику, що й ФТД «Русь». Правоохоронці вимагали від організаторів «Русі» скасувати свій фестиваль, який мав відбутися наступного дня.

Вранці в суботу, після «Молитви українського націоналіста», активісти організації «Патріот України» оточили сцену, але міліція все одно почала демонтаж. Потім «підтягнувся» спецпідрозділ «Беркут», і захисникам фестивалю довелося залишити майданчик.

У Василькові автобус із музикантами гурту «Широкий лан» та активістами «Патріота України» затримали «беркутівці» й відправили до райвідділу міліції. Після «профілактичних бесід» усіх відпустили. «26 червня після демонтажу сцени та практичного зриву двох фестивалів Обухівська райдержадміністрація на чолі з рідним братом заступника голови адміністрації Президента Олега Рафальського, колишнім головою Житомирського обласного архіву Ігорем Рафальським, та Копачівська сільська рада, які не мають жодного відношення до території, на якій мав відбутися фестиваль, звернулися до суду щодо заборони його проведення. Суддя Обухівського райсуду Кравченко заборонила проведення фестивалів», — повідомили у прес–службі СНА.

У неділю між «Патріотами» та «Беркутом» ще відбувалися епізодичні сутички. «Міліціонери на вулицях міста перевіряли документи у всіх, хто спілкувався українською мовою», — повідомив співорганізатор фестиваль «Русь», головний редактор газети «Вечірній Васильків» Ігор Мосійчук. «Наразі достеменно відомо, що фестиваль «Русь» заборонено за особистою вказівкою Президента Віктора Януковича», — переконаний він.

http://umoloda.kiev.ua/number/116/0/59487/

 


Открыть | Коментувати 20

Громадськість проти 2450


 

Представники переважної більшості громадських організацій та
> профспілок-учасників сьогоднішніх комітетських слухань з приводу
> скандального законопроекту No. 2450 (про мирні зібрання) під час слухань
> підписали Резолюцію, у якій стверджують, що законодавчу ініціативу
> необхідно відхилити, а також розробити новий пакет законопроектів щодо
> свободи зібрань. Громадські активісти вимагають, щоб дана Резолюція
> обов'язково була розглянута на засіданні парламентського Комітету з
> питань Прав Людини.
>           Нагадуємо, що рішення про проведення комітетських слухань з
> приводу законопроекту No.2450 було прийняте народними депутатами на
> останній парламентській погоджувальній раді під час Всеукраїнської
> акції протесту проти законодавчої ініціативи. Варто підкреслити, що
> протестувальники вимагали саме парламентських слухань з приводу
> законопроекту за участі представників громадських організацій, а також
> вимагали спрямувати законодавчу ініціативу на експертизу до
> Венеціанської комісії.
>           ПІДТРИМАТИ РЕЗОЛЮЦІЮ ПРОТИ 2450 можна, підписавши звернення
> до членів парламентського Комітету з питань Прав Людини, яке
> знаходиться за наступним посиланням -http://bit.ly/9ogu3R
>           За словами члена правління Інституту <<Республіка>> та члена
> Громадської ради МВС з питань Прав Людини Володимира Чемериса,
> громадськість дійсно потребує ряду змін у законодавстві, які обмежать
> можливості посадових осіб протиправно перешкоджати мирним зібрання.
> Подібних змін немає у законопроекті No. 2450, що ще раз підкреслює його
> деструктивну місію. Як стверджують учасники сьогоднішніх комітетських
> слухань, задля відповідності зі стандартами найрозвиненіших
> демократичних країн, в Україні необхідно впровадити наступні норми.
>           1. Відсутність повідомлення про зібрання не має бути
> підставою для обмеження права на зібрання і притягнення до
> відповідальності.
>           2. Метою надання повідомлення про зібрання має бути виключно
> те, щоб виконавча влада приготувалася для захисту зібрання. У випадку
> повідомлення влада несе відповідальність за охорону зібрання.
>           3. Процедура повідомлення не має жодним чином
> ускладнюватися, в тому числі і рішеннями центральних та місцевих
> органів влади та місцевого самоврядування.
>           4. Потрібне чітке встановлення підстав для судової заборони
> мирних зібрань. Суд може забороняти проведення мирного зібрання лише у
> виняткових випадках  коли є підтверджені точні дані, що будуть вчинені
> правопорушення. Необхідно зняти обмеження щодо місць проведення
> зібрання - Рада, Кабмін, Адміністрація президента, МВС та його
> підрозділи, обласні і райадміністрації, мерії, суди, в т.ч.
> Конституційний, і т.д. є головними адресатами вимог громадян.
>           5. Необхідно встановити кримінальну відповідальність влади
> і, зокрема, правоохоронців за порушення свободи зібрань.
>           6. Потрібне чітке встановлення підстав для судової заборони
> мирних зібрань.
>           7. Встановити спеціальні терміни для апеляційного оскарження
> судових рішень про заборону мирних зібрань.
>           8. Внести зміни до Кодексу про адмінправопорушення, які б
> ліквідовували б унеможливлювали  незаконну практику міліції
> затримувати громадян та висувати їм в суді звинувачення про злісну
> непокору законним вимогам правоохоронців на основі одного лише рапорту
> міліціонерів. Фактично, ця норма зараз дозволяє міліції затримувати
> будь-кого протягом будь-якої публічної акції.
>           Громадські лідери впевнені, що проект про свободу зібрань
> можна підтримати лише тоді, якщо там будуть втілені всі вищезгадані
> положення, які є "програмою-мінімумом" для реформування законодавства,
> що регулює мирні зібрання. В той же час проект 2450 за своїм духом та
> буквою суперечить цій програмі, не відповідає принципу верховенства
> права і містить норми, що насаджують в країні авторитарний режим. Цей
> документ замість того щоб регламентувати винятки із права на
> проведення мирних зібрань,так як цього вимагає ч. 2 ст. 39 Конституції
> України, послідовно звужує зміст та обсяг цього права, що заборонено
> Конституцією.
>           24.06.2010
>
> Довідки за телефонами:
>           050 3806268 (Володимир Чемерис, член Громадської ради МВС з
> Прав Людини), 068 1217741 (Михайло Лебедь, громадський діяч)
>


Открыть | Коментувати 23

Музыка : арія. бал у князя тьми  Настроение : блляяяя    

Про андеграунд


Вчора до першої переписувалась зі своїм "галубоглазим кавалєром", який розбив серце на шматочки, капець. Але для себе вирішив, що ми маємо "дружити". Він знайшов іншу. Вона, до речі, дуже класна і талановита. Співає зашибенно, але мені від цього не краще. Капець.... Та ще й погода заганяє у депресію...

Але головне не це. Виявляється, мій потенційний уже не-кавалер є великим любителем андеграунду. Ну як і я. Це була головна точна нашого дотику. Зайшла у нас мова про те, що в Україні-то й преси нормальної про андеграунд немає.

Подумуємо створити проект про метал. Однак я не хочу, щоби він був у традиціних чорних кольорах. Це у нас головне роходження. Та й важко поки-що спілкуватись з моїм новонабутим колегою.

Хоча проект міг би бути дуже перспективним, якби вистачило терпіння його робити. Бо вміння є, однак втомилась від волонтерста.

П.С. Ця пісня зараз пре..... І взагалі "Арія" - музика розбитих сердець...


Открыть | Коментувати 38

Настроение : розклеєна    

<<Ні!>> тотальному контролю над студентами



У вівторок, 22 червня, відбудеться акція-флешмоб <<День боротьби з
Табачником і з нацизмом!>>. Студенти висловлять незгоду з рішенням
Табачника щодо запровадження електронних чіпів. Ці та інші його дії
логічно вписуються у неодноразово виголошувані ним політичні заяви і
оцінки, що межують з нацизмом.

Активісти перед приміщенням Міністерства освіти і науки створять
табір для студентів, який обтягнуть колючим дротом. На вході стоятиме
театралізований Табачник у нацистській формі і всім, хто заходитиме,
ставитиме на лоба штрих-коди.

Нагадаємо, нещодавно теперішній міністр освіти заявив про намір до
кінця року ввести електронний чіп у студентський квиток для обліку
студентів, відстеження їх маршрутів та кількості поїздок у транспорті.
Така <<новація>> дасть змогу встановити тотальний контроль за найбільш
активною верствою суспільства - студентством. Це ще один з елементів
створення поліцейського режиму.

Початок акції о 14.00
Місце проведення: Міністерство освіти і науки України (пр. Перемоги,
10)
За детальнішою інформацією
звертайтесь за телефонами:
0661365984 (Катерина),
063899621(Надія)

 


Открыть | Коментувати 62

Настроение : арія    

Знову


Знову життя рухається по спіралі. Тільки відкрила серце, але в нього знову нагадили. Запиьусь, скільки це буде повторюватись....

Але в нього такі бликитні очі... Капець, зводять мене з розуму.... Ніколи не була такою злою,як зараз....

Хочеться як у тій пісні "Арії" нічого не відчувати...


Открыть | Коментувати 103

Настроение : тільки з люлі    

Про гостинність


знайомий порадив ось таку цікаву статтю: (перепрошую за рос. мову)

Однажды каждый сможет поехать в другую страну,  зная,  что кто-то примет его с распростертыми объятиями, — так коротко можно определить цель грандиозного проекта, ставшего возможным благодаря развитию интернет-технологий.

Рис. Василия Александрова

Бенуа Грийо посетил за двадцать лет 160 стран мира. Восемь раз он объезжал его на велосипеде, а обычно путешествует автостопом, подзарабатывая по дороге, и изредка описывает свои путешествия во французских изданиях. Грийо утверждает, что способен объехать вокруг света... за 200 евро, ведь он «путешественник, а не турист, а между этими понятиями огромная разница. Турист едет куда-то на десять дней потратить деньги. Путешественник старается приспособиться к месту, где находится, к людям, к языку». И в этом ему помогают современные технологии, а именно Интернет. Бенуа Грийо, как и сотни тысяч людей во всех странах мира, пользуется бесплатными услугами крупнейшей гостевой сети Hospitality Сlub. Познакомившись с членами «Клуба гостеприимства» в Украине, он несколько раз посещал нашу страну. 
Идея проявлять гостеприимность организованно, а не наугад, наверное, возникла во второй половине ХХ века. После окончания второй мировой войны Боб Луйтвайле основал первую международную организацию Servas, волонтеры которой собирали и распространяли информацию о людях, готовых принять гостей из любой страны мира. Со временем идея стала популярной. Ее восприняли эсперантисты — энтузиасты искусственного языка, который мог бы стать международным. Принимать «своих» согласились также путешественники на мотоциклах — байкеры и путешествующие автостопом.
Революцию в благородном начинании совершил Интернет — с его появлением обмен информацией стал молниеносным. В 1992 году в Польше  появляется Hospex — первая цифровая сеть людей, готовых проявить гостеприимность к путешественникам или желающих ею воспользоваться. Со временем сформировались новые, преимущественно на основе студенческих обществ или других объединений по определенному признаку. Самым интересным можно назвать проект SIGHT международной организации Mensa — объединение людей с самым высоким уровнем IQ.
Перелом произошел в июле 2000 года (значит, скоро первый юбилей!) в немецком городе Кобленц, сначала лишь в воображении студента Вайта Кюе, на то время автостопщика со стажем, волонтера организации студенческого обмена и мечтателя-реалиста. Он решил внести в уже известные системы несколько принципиальных изменений, прежде всего отказаться от членских взносов, сделав регистрацию бесплатной. Приобщив к работе четырех братьев и сестер, а со временем и друзей, Вайт Кюе два года работал над созданием сайта, в базе данных которого оказалось около 1300 участников. На сегодня в организованном Кюе и его единомышленниками «Клубе гостеприимства» зарегистрировано свыше 350 тысяч участников почти из всех стран мира. Но его основатель мечтает о миллионе. Стараясь донести свои идеи, он дает интервью в разных странах мира, общается как с обычными людьми, так и с власть имущими.
Сейчас, чтобы стать членом «Клуба гостеприимства», нужно лишь зайти на одноименный сайт Hospitalityclub.org и зарегистрироваться, предоставив о себе правдивую информацию. Все очень удобно и продуманно — есть возможность сообщить, сколько гостей вы можете принять, на какой срок и на каких условиях. Например, указать ваше отношение к алкоголю или курению, предложить отдельную кровать или просто место на полу. Если вы не имеете возможности или желания принимать гостей дома, это не будет причиной отказа в членстве, ведь вы можете стать гидом в собственном городе, селе, просто дать полезный совет о путешествии. Единственное условие — ни за какие услуги вы не должны ждать денег.
Вслед за «Клубом гостеприимства» возникли и другие подобные сети: Couch Surfing, Be Welcome, Place to stay, Flat jumр. Впрочем, Hospitality Сlub остается сетью номер один в мире. По статистике членства в клубе, по моему мнению, можно судить о настоящем уровне гостеприимности той или иной страны. Сейчас украинских хостеров (так называются участники подобных сетей) насчитывается 4339. Для сравнения: в России их пропорционально где-то столько же — 17520, европейские соседи значительно нас опережают: в Польше — 30301, в 10-миллионной Венгрии — 4919, в пятимиллионной Словакии — 2452. Что уж говорить о «пионерной» Германии — 80302 или Франции — 40571! А вот Соединенные Штаты Америки не проявляют чудес гостеприимности — в этой большой стране зарегистрирован всего 37971  человек.
Что касается Украины, то больше всего хостеров живет в Киеве, меньше всего их в Кировоградской и Волынской областях — по 41 человеку. Кстати, не факт, что каждый хостер готов вас принять. Чтобы получить утвердительный ответ, нужно готовиться к путешествию заранее и где-то за месяц начинать десятками присылать письма в те места, где планируете побывать. И хорошо, если получите пару-тройку положительных ответов. Ведь безвозмездность никого ни к чему не обязывает. Шансы на успех повышаются, если искать людей с похожими на ваши интересами, одинакового с вами возраста и другое.
Недавно автор, тоже член Hospitality Сlub, имел возможность проявить гостеприимность к соотечественникам месье Бенуа, молодым хостерам из Южной Франции. Они путешествуют  по Европе на стареньком автобусе, в котором есть почти все, что нужно для непритязательной жизни, — кровать, удобные стулья в салоне, умывальник, газовая плитка. Подобно своему старшему единомышленнику, они не приняли «супермаркетного мышления» и готовы обходиться минимумом удобств, чтобы иметь возможность познавать мир. До этого в нашем жилье в Береговом на пути в Украинские Карпаты  останавливалась пара молодых ученых (он — из Словакии, она — из Чехии) и приглашали погостить к себе.

http://tehnichka.com/index.php?option=com_content&view=article&id=2770


Открыть | Коментувати 16

Музыка : тиша  Настроение : ситий зайчик    

Йа растєніє


Вчора ходила у найближчий маркет скуплятись, бо в холодильнику одні таргани крихти доїдали.

Загалом купила:

1 кг моркви

1 капустину

1 корзинку ківі

1 кг огірків

0,5 кг сиру

1 пачку сметани

1 пляшку "Моршинської"

Отам мимоволі і дещо несподівано для себе стала я вегетаріанкою.

Сьогодні зранку поснідала пісним росим з салатиком з капусти. Було смачно.) Нямка.

Але тепер не можу їсти чіпсів, смаженого, пити каву (це для мене найсумніше. Натомість п'ю зелений чай з жасмином).

Перші два дні відчувала себе рослиною, але зараз почнаю звикати до смаку трави у роті. Капець....

Почуваюсь як зайчик якийсь.


Открыть | Коментувати 44

Настроение : скучаююююю    

Етно=професійно?


Було б цілком природно, якби на 19–му році Незалежності глибинний народний фольклор в Україні поповнив нішу національних цінностей, що охороняються державними програмами. Але сталося все якраз навпаки. Українською піснею наразі професійно опікуються науковці та освітяни лише в чотирьох обласних центрах країни і то не на повну силу через брак фінансової підтримки. А це означає, що автентична пісенна спадщина інших етнокультурних регіонів може із часом канути в Лету. Цією тривогою поділилася з «УМ» кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри українського народного співу та музичного фольклору Харківської державної академії культури, етномузиколог Віра Осадча.

 

Фольклорна політтехнологія

— Віро Миколаївно, у Харкові ви маєте репутацію най­впливовішого експерта з української пісні. Ваш дар вирізняти справжні зерна серед побутових плевел високо оцінюють навіть титуловані професіонали. Тож як працюється вам зараз? Наскільки я пам’ятаю, наприкінці 80–х у вас було чимало проблем із гуртами, які раптом від щирого серця заспівали в нас українською, а ви їм говорили, що співати треба перш за все правильно.

— На жаль, справді була така тенденція. З одного боку, використовувалися старі методи показу фольклорного мистецтва, а з іншого — дуже велика кількість аматорів презентувала себе як народних співаків, сказителів. Це для них була як культурна дія, культурний прояв, прояв їхньої громадської визначеності.

— І активності. Якщо ти співаєш українською в Харкові — ти вже відкрито демонструєш свою патріотичну позицію.

— Так, безумовно. А на мистецький рівень тоді не звертали уваги. Але ж добре, коли це один раз. А далі — більше, адже потім Міністерством освіти був кинутий клич: кожній школі — фольклорний ансамбль. Онуки повитягали з бабиних скринь у селах вишиті сорочки, давні рушники, мереживо і понесли до школи, бо в кожному навчальному закладі треба було обладнати національний куточок і створити фольклорний ансамбль. Але ж хто там навчав цьому місцевому фольклору? Брали зі збірки найпопулярнішу пісню, одягали дітей бозна–як, бо справжні сорочки вже були в національному куточку, і починали запросто співати невідомо якими голосами.

— Напевно, коли низький рівень професіоналізму стосується чиєїсь авторської творчості, то це ще півбіди, а коли йдеться про фольклор, то тінь низькопробності падає вочевидь на рівень національної культури взагалі?

— Це той момент, який би я назвала політичною технологією. Мені довелося у грудні минулого року зустрічатися з тоді ще головою Харківської облдержадміністрації Арсеном Аваковим, який підтримує наші фестивалі «Печенізьке поле» і «Співочі тераси». Він влучно охарактеризував проблему нашої справи: «відсутність стандартів». Я його тоді запитала: «Ви знаєте, чому народу не дають слухати його справжній фольклор? Бо це дуже велика сила. Коли його просто так дати як чисту інформацію, народ буде набагато сильніший, ніж він є зараз. І, відповідно, коли людям не показують необроблений фольклор, то це роблять зумисне для того, щоб народ був більш слабким. Краще так, опосередковано».

Тоді Арсен Аваков сприйняв критично мої слова. Під час зустрічі його більше цікавило, як омолодити захоплення етнічною культурою. Але я вважаю, що це концептуальна думка. Для мене вона дуже важлива. Я просто бачила по собі, якими виростають діти у дитячих фольклорних колективах. У нашій Новій Водолазі є, наприклад, фольклорно–етнографічний гурт «Вербиченька» Будинку дитячої та юнацької творчості. Там близько сотні дітей різного віку. Керують колективом мати і донька — Ольга і Тетяна Коваль, які не тільки навчають обрядам та співам, а й впровадили систему традиційного спілкування між хлопцями та дівчатами. Ту, що побутувала колись в українських громадах. Раніше ж батькам ніколи було займатися вихованням дітей, бо вони увесь час були в полі чи поралися по господарству. Тому серед молоді, дітей, підлітків були свої правила поведінки. Старші виховували молодших. Існували також правила статевого виховання — що можна робити, а що ні.

Ці моменти пані Ольгою поступово вводяться під час підготовки фольклорних програм, і діти згодом переносять традиційні, але забуті правила на своє повсякденне спілкування. Старші починають піклуватися про менших, хлопці виказують повагу дівчатам. Ви навіть не уявляєте, як приємно спостерігати саме за такою формою, здавалося б, житейської поведінки. А скільки разів доводилося помічати дуже незвичні, як на сьогодні, але напрочуд зворушливі речі! Їдемо, наприклад, із фестивалю чи на фестиваль, а ці сільські дівчатка сідають десь позаду в автобусі і починають співати пісень, яких уже не співали їхні мами, а може, й бабусі, бо ж пережили страшний голод, війну… А в цих зовсім молодесеньких дівчаток в якийсь просто незбагненний спосіб раптом прокидається генетична пам’ять, що дозволяє глибоко відчути свої витоки, своє коріння. Тобто я вважаю, що у підсвідомості нашого народу, на якомусь глибинному рівні, ще є відчуття етнічного роду. І це відчуття може сприяти не тільки відновленню відносин, а й відразі до куріння, наркотиків, алкоголю. Адже традиційне виховання — це перелік правил, який насправді дуже чіткий, конкретний. Це правила, які колись століттями організовували життя народу.

Пісня — засіб єднання із Всесвітом

— Віро Миколаївно, наші пращури покладалися на силу традиційних обрядів і не починали без їхньої відправи жодної роботи. Як ви думаєте, ця надія трималася на страху перед невідомістю чи, може, народні обрядові дійства справді мають певний чудодійний код, що підсилений людською вірою, здатний творити дива?

— Обрядовий момент подяки, взаємодії з природою, взаємодії з іншими тонкими світами, безумовно, був закладений на рівні вібраційному в голосі людини. Уся історія співу, музики — це історія осягнення музичного звуку. І наші пращури відчували це знання як цілісність. Воно у них виражалося у співі. Тобто саме через звук.

— Можна сказати, що пісня забезпечувала зв’язок людини зі Всесвітом, адже людський геном, як стверджують учені, теж має хвильову природу й вібрує у такт вібраціям Космосу?

— Це насправді так і є. Професійно виконаний фольклор дає зовсім іншу якість простору. Коли, скажімо, весна, то згадаємо передусім традиційні українські веснянки. Як їх виконували? Люди від села до села ставали на пагорби так, щоб одні могли чути інших, і починали співати. Вони оспівували навколишній простір. Той починав вібрувати, і наставала справжня весна. Точнісінько так усе відбувалося і в танку. Чим більше фігур, чим ладніше йтимуть учасники обрядового дійства, тим вище підніметься Сонце, тим швидше бігтиме вода, тим міцнішими зійдуть рослини й принесуть багатший урожай. Усі ці речі, безумовно, пов’язані між собою і закодовані в самому звучанні, тому що звук справді є насамперед хвилею. Він дійсно має хвильову природу. І ця звукова природа взаємодії й робить музику одним із суттєвих рушіїв світових процесів. Взагалі. Тобто вміння співати нам дано не просто для того, щоб ми себе розважали, а як ще один засіб єднання із Всесвітом.

— Якщо це справді так, то в кожному регіоні, напевно, мають бути свого роду «генетичні банки» фольклорних зразків, які б і через століття зберігали чистоту звучання автентичних мелодій?

— Колись в Україні діяв фольклорний радіоконкурс «Золоті ключі». Завдяки йому на хорошу апаратуру записали спів багатьох народних колективів. Ці записи тепер зберігаються в Українському будинку радіозапису. Вважаю, що це справжня національна скарбниця, адже чим далі за часом, тим менше люди пам’ятають, як виспівуються ці пісні, тим більше згладжується мовний діалект, місцевий інтонаційний фон. А в записах від виконавців тих поколінь це було ще дуже відчутно. У нас, на Харківщині, теж є три фонди, де зберігаються результати фольклорних експедицій кількох поколінь дослідників.

 

ВИЩА ШКОЛА

«Навчати дітей мають не сухі теоретики»

— Чи готують зараз у нас фахівців із фольклору?

— На жаль, за моїми даними, в українських вишах є лише чотири кафедри народного співу. І це при тому, що маємо 27 адміністративних областей, щонайменше, сім етнокультурних регіонів, кожен з яких заслуговує на те, щоб бути відтвореним у професійному плані. Це дуже проблемний момент. Треба не скорочувати бюджетні місця, як зараз робиться, а, навпаки, додавати, поширюючи мережу таких кафедр. А що насправді? Ну, дали нам торік три бюджетні місця, а позаторік два. Зараз благаємо Господа, щоб цього року дали 4–5. А що далі?! В училищах культури маємо хорові народні відділи, в музичних — академічного та естрадного вокалу. Після музичної школи наш учасник фольклорного гурту з тієї ж «Вербиченьки» може претендувати хіба що на контрактне навчання.

— Що треба робити, аби справа дійсно розквітала професійно?

— Має бути фінансування цільових програм. Із чого починалася музична освіта на Харківщині? З відкриття музичного училища. А до того були музичні класи при Харківському університеті, де викладав не хто інший, як учень самого Йозефа Гайдна, — Іван Витковський. У 1805 році на відкритті Університету була виконана його ораторія, присвячена засновнику Василю Каразіну, у 1810 році силами студентів — ораторії Гайдна «Пори року» і «Створення світу». Для Харкова того часу це був високий старт! Ми — Академія культури — за 10 років засвоєння спеціалізації «народний спів» його теж здійснили, але це мало оцінено в бурхливому вирі сучасних пріоритетів. Тому, відповідаючи на ваше запитання, я б сказала так: треба, насамперед, державною програмою закріпити вивчення в системі освіти саме традиційної культури, починаючи з музичної школи: класи, відділення народного співу, музикування, традиційного кобзарства. Викладати ці предмети мають не сухий теоретик, музичний керівник чи баяніст, який ще раз заграє «Десь тут була подоляночка», а справжні фахівці своєї справи, які професійно навчать дітей рідній культурі.

http://umoloda.kiev.ua/number/222/0/59077/


Открыть | Коментувати 6

Музыка : клубняк з вулиці  

Моя любов


ну ось... нарешті здавши ще один іспит, випивши склянку мінералки, вирішила я поговорити на свою улюбелну тему - про літературу. читати ж я люблю, читаю багато і різного...

але нещодавно я закохалась... правда-правда, і звати моє кохання Люко Дашвар. її романи читала одним духом... і такого зі мною не було давно. аж не впізнала була себе: останнім часом книги летіли або в смітник,або назад на поличку. інколи хоч і не погоджувалсь з авторкою, що вона надто жорстока до своїх героїв. однак дрібниці відходили на задній план і залишалось відчуття еститичного задоволення, але й духовного збагачення, більшого розуміння людей і життя.

перші два романи письменниці - "Село не люди" і "Молоко з кров'ю" читала з монітора компа не відриваючись. Зачепили за живе.) І хоч про них багато негативу, письменницю звинувачують у педофілії, але якісь живі всі образи у книгах. рухаються, говорять і помирають. часом схоже на Матіос за кількістю смертей і за трагедійністю, тут навіть  чимось Дашвар плагіатить. однак є в її трагедіях щось близьке, що ловить і не відпускає. щось саме наддніпрянське, знайоме.... бо Матіос чужа мені ментально, не розумію я її героїв, не проходить через серце. це су то суб'єктивна думка і не прагну я нікого образити. Матіос - сильний автор. і цього у неї не відбереш.

трохи розчарував останній роман "Рай. Центр". заради нього я топала у "Є" і платила 30 гривень, хоч у мене до кінця тижня всього було 50 (а був тоді четвер, тобто останні чотири дні прожила на 20 грн).  книга - чудово оформлена. за це люблю всі книги авторки, давно вабили мене обкладинки романів Люко..... надто схематичні і не живі образи, що різко змінюються. солодкий мажор Макс, яких не зустрічала я в житті. ну хоч убийте мене, але не зустрічала я таких високоморальних падонків. не має таких у житті. такі янгелоподібні істоти не можуть бути в українських олігархів. зазвичай, яблуня від яблуні... ну дапі не буду продовжувати...

до речі, про "Рай. Центр" наменше критики у неті і на форумах. однак у романі знайшла тільки три живі образи - це комсорг Сердюк, і духи-привиди Свиря і Микишка, надзвичайно прикольні і ніби живі, що потрапляють з 17 століття у київ 21 століття, який їм здався раєм. хоч це зовсім не так. ну і ще комсорг. залишив незабутнє враження... так, як лююина він гнилий наскрізь, але запам'ятовується.

однак не розлюбила після цього я Люко. кохання на те й кохання, щоби любити і в горі, і в радості.

 

 


Открыть | Коментувати 41

Музыка : Whitesnake  Настроение : зер гут    

Чортівня всяка


Муза приходить не лише до поетів, а йдо творців комп'ютерних ігор. І щоби створити у грі атомсферу, треба дуже постаратись. Ще у іграх бувають всялякі артефакти. А інколи свитки з текстами. І на одному зі свитків були такі рядки:

Повстречал ее бес на опушке, 
Где рос небольшой мухомор.
Тихо птицы в ветвях щебетали,
Вторил стройный лягушичий хор.

Как алела блестящая шкурка!
Ветер споры распиливал в ночь.
Бес отдал все золото мира, 
Чтоб она не гнала беса прочь...

(з комп'ютерної гри Beyond Divinity).

Вразила якість локалізації, тобто перекладу гри, до того ж віш передає атмосферу гри.))І дуже піднімає настрій.))))

 

 

 


Открыть | Коментувати 13
Назад | Вперед
ОБОЗ.ua